MMORPG

  1
  2
  3
  4
  5
  6
  7
  8
  9
 10
 11
 12
 13
 14
 15
 16
 17
 18
 19
 20
 21
 22
 23
 24
 25
 26
 27
 28
 29
 30
 31
 32
 33
 34
 35
 36
 37
 38
 39
 40
 41
 42
 43
 44
 45
 46
 47
 48
 49
 50
 51
 52
 53
 54
 55
 56
 57
 58
 59
 60
 61
 62
 63
 64
 65
 66
 67
 68
 69
 70
 71
 72
 73
 74
 75
 76
 77
 78
 79
 80
 81
 82
 83
 84
 85
 86
 87
 88
 89
 90
 91
 92
 93
 94
 95
 96
 97
 98
 99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110
111
112
113
114
115
116
117
118
119
120
121
122
123
124
125
126
127
128
129
130
131
132
133
134
135
136
137
138
139
140
141
142
143
144
145
146
147
148
149
150
151
152
153
154
155
156
157
158
159
160
161
162
163
164
165
166
167
168
169
170
171
172
173
174
175
176
177
178
179
180
181
182
183
184
185
186
187
188
189
190
191
192
193
194
195
196
197
198
199
200
201
202
203
204
205
206
207
208
209
210
211
212
213
214
215
216
217
218
219
220
221
MMORPG
Велетенський Тркхал-рок заревів і, гримлячи шістьма лапами, понісся на Арле. Той
стояв непорушно і тихо шептав під носа хитрі рими закляття... Три, два... Один!
Посох засвітився їдко-зеленим світлом, завібрував і з шумом виплюнув яскраву
салатову блискавку. Закляття влучило монстрові прямо у широкі груди, та це ні на
долю не зменшило його швидкості, і він продовжував нестися на юного друїда. В
останній момент той зробив обманний рух, і відстрибнув перекотившись у бік.
Чудовисько пролетіло повз і, не втрачаючи швидкості, широкою дугою понеслося на
новий захід.
- Арле! Лікуй! - Різко крикнула Теріна і широкими стрибками помчала монстрові
назустріч.
Ельф трохи розгубився, це виходило з плану дій, і почав поспіхом перебирати
закляття: “Крик агонії” - не то, “Гнів природи” - не то, але може стане в
нагоді, “Коріння” - надто слабке... О! “Регенерація” - четвертого рівня! Друїд
став у стійку схрестивши руки з посохом на грудях і почав нашіптувати закляття.
Корін у важких обладунках, зрозумівши що усе пішло на самотік дістав з піхвів
широченний меч і побіг на допомогу Теріні, яка несамовито жалила монстра
швидкими ударами кинджалів.
Арле продовжував чаклувати. Повз нього просвистіла стріла, судячи з усього хтось
вирішив прийти на допомогу, мабуть це на краще... Довге і заплутане закляття
нарешті дійшло до кінця, з посоха вирвався потік магічного листя, що яскраво
світилося, переливаючись усіма барвами веселки, і понісся у бік даггерки. Листя
окутало Теріну, даючи їй 400% регенерації, і +100% бонус відновлення здоров'я
для всіх оточуючих союзників.
Дівчина відволіклася на мить щоб подякувати і одразу ж отримала чималого
стусана від шестиногого чудовиська. “Так діло не піде”, - подумав Арле, кинув
на неї ще один лікуючий спелл, запустив у монстра стандартний друїдівський
фаєрбол і, на ходу прикидаючи запаси мани, напружився, шепнув коротке
закляття...
У його тілі яскравим феєрверком спалахнув біль. Він не піддавався жодному опису,
так неначе в одну мить на тобі рветься уся шкіра, кістки виходять зі своїх
місць, ростуть, деформуються... Крик агонії за секунду перетворився на
кровожерливий рев, і з їдкого димку, де щойно стояв невисокий ельф-друїд,
вирвався величезний хижий ведмідь, ще голосніше заревів, загарчав і, роздираючи
гострими пазурами землю, понісся у бік ворога.
Три довгих стрибка і він гострими кілками зубів упився Тркхалові, що зовсім не
чекав такого повороту подій, у задню ногу, почав роздирати плоть, хижо гарчачи.
Монстр отямився і сильним ударом тієї ж ноги відкинув нападника на декілька
метрів. Арле у важкому, вкритому шерстю тілі незграбно перекотився, стріпнувся
від пилюки, хляпаючи довжелезними неведмежими вухами, і знову кинувся у бій.
Невідомий лучник продовжував розряджати магічні стріли у монстра, від чого той
усім тілом здригався.
Цього разу Арле зайшов в атаку спереду, щоб відволікти увагу від уже добряче
потріпаної Теріни, і, неприродно високо підстрибнувши, полоснув гострими як
шаблі кігтями монстра по шиї. Бризнула фіолетова кров, Тркхал заревів від люті і
з гуркотом замахнувся важелезною лапою на друїда. Та удар не досяг цілі,
широкий, розписаний рунами меч, заточений на +4 заблокував його, і Арле,
користуючись моментом знову напав, тепер уже використавши одну із
спец-можливостей: надсильний удар лапою пробив товсту блискучу шкіру потвори, і
впився їй глибоко у плоть, липка кров бризнула, заляпавши усе довкола, і потекла
рівним струмочком. Шестиноге чудовисько похитнулось, і в передсмертній агонії
почало зі сліпою люттю розмахувати важкою дерев'яною дринюкою. Першою під удар
потрапила Теріна, яка щойно оговталася. Монстр, з глухим звуком катапультував її
на декілька метрів. Корін, користуючись моментом, з розмахом встромив свого меча
потворі поміж ребра, але не встигнувши цьому зрадіти, також був відправлений в
далечінь. Арле, усвідомивши що справа набула зовсім вже неочікуваного оберту,
востаннє боязко надірвав фіолетову плоть, і рвонувся навтіки.
Потвора не роздумуючи кинувся за ним, та раптом тонка синя цівка світла впилась
їй у висок, вона на мить перелякано завмерла, та більше ні на що не встигла
відреагувати: вздовж променя, у її напрямку пульсуючи блакитним кольором
неслась схожа на комету стріла. Ще мить, і снаряд досяг своєї цілі, та замість
того щоб вдаритись, чи застрягнути, він просто пройшов усередину... Монстр
застиг, усе затихло, лише було чути його охрипле, булькаюче дихання, Арле устиг
відрахувати в голові до трьох, як тіло тварюки почало тріскати, подібно до
порцелянової вази, з розламів потекло блакитне світло, ще мить, і тварюка
розсипалася на дрібні шматочки, посеред них — гучно гупаючи, залишилося чорне
пульсуюче серце.
Друїд нарешті усвідомив, що небезпека минула, і вирішив поглянути на їхнього
рятівника, котрий тепер не поспішаючи наближався. Він також належав до
ельфійської раси: довге біле волосся тонкими струмками водоспадів лежало на
чорних блискучих обладунках з гнучкої шкіри трекальскьих гідронів. В руках він
тримав довжелезний лук, вкритий надзвичайно складною різьбою та візерунками,
зброя переливалась магічними вогнями і злегка гуділа, що свідчило про високий
рівень її власника.
Незнайомець підійшов до залишків монстра, узяв серце, поклав його у рюкзак,
обернувся до Арле:
- Залишилося сімнадцять...Занудний квест... А шмотки - забирайте собі. - Він
посміхнувся, і пішов геть.
Арле хотів щось відповісти, але забув що у ведмежій формі це неможливо, тому
замість того втомлено завалився на задні лапи і прогарчав щось
вдячно-нерозбірливе.
Через декілька хвилин труп почав випаровуватися, синюваті керамічні шматочки
потвори зникали один за одним. Кульгаючи підійшов Корін, байдуже поглянув на
залишки, і промовив:
- Пішли, поки новий не заспаунився ... Ще одного ми не потягнемо.
Арле ствердно кивнув, і вказав мордою на речі, що випали з монстра.
- А, звісно! - Мечник підійшов, і підняв пару артефактів, шкіряну куртку, і
трохи золота. Куртка потрапила до Арле у рюкзак, через що він подумки
усміхнувся: “Люблю випадкове розподілення речей” і, не ліниво, побрів за
Коріном.
Після цього вони утрьох ще трохи покачалися на слабших монстрах, підняли рівень
Теріні, вирішили що на цьому можна закінчити і розійшлися до завтра.
Арле, не маючи бажання мотати величезну відстань додому пішки, скористався
каменем телепортації, і одразу ж опинився біля привітного Гейткіпера. Той
усміхнувся і, як завжди, ввічливо запитав, чи не треба чого-небудь? Ельф
відмовився і, не поспішаючи рушив у напрямку свого житла, на ходу обдумуючи
заплановані на сьогодні справи:
“Так-с-с... Треба сьогодні логінитися, на завтра у мене запланована важлива
зустріч... Хто у нас там на аудієнції? Ага, корпорація “Юумауто”, треба впарити
їм ліцензію на виробництво нових деталей подорожче... А на сьогодні що? Ага,
з'їздити на техобслуговування, зводити Меліссу у який-небудь ресторан, випити
французького вина...”
Заглибившись у думки про інше, паралельне життя, Арле йшов на автопілоті,
абсолютно не реагуючи на зовнішній світ. Раптом він наштовхнувся на якусь
перешкоду, та спритно відскочила і вилаялась:
- Дивись-но куди йдеш! Телепень!.. Ой... Це ти, Арле? Вибач, не побачила...
Дівчина почервоніла, в міру того, наскільки може почервоніти ельфійка.
- А?.. О, привіт Ленн! - Друїд відірвався від роздумів про завтрашню ділову
зустріч з японцями і спробував зобразити подобу посмішки на обличчі, - Як ти
поживаєш? Як справи?
- Ох, та нічого... З роботою вправляюсь, на життя не жаліюсь, граю так, час від
часу...
- Ага, давно тебе у грі не бачив...
- А ти як? Що нового?
- Та от, щойно з качу повернувся, Теріні рівень підняли, трохи нажилися... Зараз
оце йду, в думках розробляю ділову стратегію корпорації, тебе ось, ледь не збив.
- Він ніяково посміхнуся.
Ельфійка пару секунд переварювала інформацію, а потім несподівано запитала:
- А у тебе який рівень?
Ельф дещо зніяковів, та вирішив не брехати:
- Дев'ятнадцятий...
В очах Ленн спалахнуло здивування, яке швидко змінилося докором:
- Тобі не здається, що ця гра забирає у тебе надто багато часу? Ти живеш
віртуальним життям більше, ніж реальним... Поглянь на своїх ровесників: вони
досягли в житті значно більшого, ніж ти. А ти усе топчешся на місці, віддаючи
більшість свого часу та потенціалу, у якусь дурнувату гру...
“Справді... Мої ровесники уже давно розкачалися до п'ятдесятих-шістдесятих
рівнів, набрали унікального шмоту, і не тусуються з такими дурепами як ти...”, -
подумав Арле, а в голос промовив:
- Слухай, там у мене успішний бізнес, автомобіль, красива дівчина... У мене є усе,
що мені потрібно... А ще у мене дуже скоро ділова зустріч, тому я мушу бігти...
Арле швидко закрокував геть від набридливої проповідниці, та ще намагалася
кричати йому навздогін щось типу “Ти губиш своє майбутнє! Годі витрачати життя
на віртуальність!..“ і, схоже , зовсім не збиралася кидати цю безнадійну справу.
“От вперта мала, любить лізти у чуже життя... Мабуть в здихатися її у грі, так
само важко як у реальності.” - Роздумував Арле, прискорюючи ходу.
Ленн врешті-решт загубилася десь у натовпі, а друїд видихнувши з полегшенням,
усвідомив, що додому залишилося йти зовсім-то нічого.
Житло Арле уявляло з себе досить типову квартиру, у стовбурі дерева, дві нехитро
обставлені кімнатки, кухня. Усі меблі — природного походження, місцями вкриті
флуоресцентними рунами, невеличке ліжко під стіною, застелене м'якою периною...
Але додому він ішов не заради бездумного відлежування на ліжку, Арле майже
одразу всівся перед великою кришталевою кулею. Вона була предметом його гордості
– надзвичайно дорога, вершина сучасної магії... Вона підтримувала найновіші
протоколи, та давала надзвичайно високу деталізацію, при усіх опціях — на
максимум, і при цьому без жодного натяку на гальма, такі типові, для старіших
куль.
Арле провів рукою по гладкій сфері. Та ледь чутно задзеленчала кришталем,
усередині нізвідки виник димок, завертівся округлим смерчем заповнюючи увесь
об'єм пристрою. Через декілька секунд димок розвіявся, на його місці виникло
зображення яскраво-зеленої галявини з блакитним небом угорі. Ельф, недовго
думаючи, провів деякі маніпуляції руками, в кулі виникло нове зображення, він
увів свій логін, пароль і натиснув “Увійти у світ”...
* * *
Арнольд, успішний німецький бізнесмен, поволі зняв окуляри, встав з-за
комп'ютера, розім'яв заклялкі кістки і, узявши на кухні бутерброд, пішов у
гараж...
В цьому житті у нього було все: хороша робота, велика квартира, прибутковий
бізнес... Перелічуючи в голові свої життєві досягнення Арнольд сів у машину,
повернув ключ запалювання, і поїхав...
Автомобіль тихо викотився на гладку дорогу, та на мить змінила свій колір(
дрібний глюк на сервері, після переходу на нову версію), і різко набравши
швидкість помчав у далечінь. Арнольд їхав на віртуальне побачення, з віртуальною
дівчиною.
короткий словник геймерського сленгу використаного в творі:
Даггерка — клас персонажів, основною зброєю яких є кинджали (Dagger)
Гейткіпер — NPC(персонаж керований комп'ютером) є у кожному місті, займаєтсья
телепортацією гравців.
Спелл — закляття, магічний ефект.
Спаунитися — Монстри, після їх вбивства, через деякий час з'являютсья заново.
Спаун — точка, де з'являються монстри певного типу.
Качатися — набирати рівнів шляхом винищення монстрів, або проходження квестів.
Мана — магічна енергія, потрібна для використання заклятть, та спец-здібностей.